Берлін. Неідеальне місто

Про транспорт і людей

Транспорт у Берліні рухливий; він дихає, чмихає, чхає…  Старі вагони працюють цілодобово, адаптують власні тіла до вигинів вулиць, поєднують тлуми з пусткою, а задуху з річковим вітром. Ні це не стільки місто контрастів, скільки місто-палітра: від респектабельного Мітте до галасливого Нойкельну десятки відтінків шкіри, способів життя, національних кухонь.

З трьох з половиною мільйонів мешканців і мешканок Берліна близько 30% є мігрант(к)ами. Я часто чула тут польську мову – польська громада є другою за величиною мігрантською групою в місті після турецької. І ще я з цікавістю виявила, що мій їдиш допомагає мені порозумітись у базових побутових ситуаціях. Як і англійська мова.

Про квитки та світлофори

Турист(к)ам стане в нагоді туристичний квиток на кілька днів Berlin Welcome Card зі знижками в музеї, а тим, хто планує тут провести триваліший час, підійдуть опції звичайних довгострокових квитків. Наприклад, вартість звичайного квитка на всі види транспорту у зонах А і B (Берлін і найближче передмістя) – 81 євро на місяць. Турнікетів чи інших пунктів контролю перед входом у  метро, автобуси чи поїзди немає – це дуже зручно і незвично. Зате тут ходять контролери – штраф за безквитковий проїзд 60 євро. Я за місяць їх зустріла двічі.

У Берліні мені не вистачило світлофорів та пішохідних переходів. Групове перебігання вулиць і проспектів у найбільш непристосованих до того місцях – схоже, давно не дивина для місцевих, але вражає після відносно впорядкованої Варшави.

Водночас, світлофори Берліна варті окремої уваги. Чоловічок у світлофорі, або ампельман – винахід психолога в транспортній галузі Карла Пеглау, який у 1961 р. шукав спосіб зменшити кількість нещасних випадків на дорогах через порушення правил переходу вулиць. Було це в Східному Берліні, і кількість нещасних випадків після появи червоного та зеленого чоловічків таки зменшилась.  Сьогодні ампельман – символ об’єднаного Берліна.

Про свободу

Про свободу кричать звідусіль фрагменти Берлінської стіни – розмальовані довгожителі. Простір міста підсилює враження, що історія Берліна не почалася у XIII столітті, не розвивалась у першій половині ХХ століття, а стрімко звалилась на голову містян(к)ам у 1989 році – разом з падінням муру. Тут можна зустріти представниць і представників найрізноманітніших груп і течій – здається, місце тут є всім, свобода вибору. Як влучно висловилась моя приятелька, гостям з інших країн комфортно бути в закладах, працівники яких володіють німецькою мовою так же погано, а тому вони завжди порозуміються.  З мікрорайонів, які мене вразили – мусульманські Кройцберг та Нойкьольн, демократично брудний і безтурботний Іст Сайд.

У сонячний день на площі Республіки біля Рейхстагу безтурботно відпочивають люди – і майже не віриться, що 87 років тому тут визрівали нацистські ідеї та марші. Берлін надає свободу про це не говорити. Але то тут, то там посеред неймовірних архітектурних рішень вигулькують нагадування про руйнування часів Другої світової війни, провокують думки про контекст і причини цих руйнувань. Водночас, помічаю, що біля кожного берлінського закладу, пов’язаного з єврейською громадою, постійно чергують поліцейські патрулі. Стоїть патруль біля синагоги і коло кафе з кошерною їжею… Мимоволі порівнюю зі спокійною Варшавою, і це підсилює відчуття швидкоплинності та ефемерності всього, що відбувається навколо.

Замість висновку

«Чому тут заборонено фотографувати?» – запитала я англійською у свого співрозмовника, побачивши великий знак з перекресленим фотоапаратом. «Тому що тут знаходиться дитячий садок, діти» -неочікувано відповів мені англійською випадковий зустрічний пенсійного віку.

«Насправді східний і західний Берлін досі відрізняються – як архітектурою, так і мисленням людей» – з сумом констатував мені австралійський студент, який проживає в Берліні вже 8 років і підпрацьовує англомовним гідом.

Берлін не схожий на ідеальне місто. Це, зважаючи на наслідки діяльності ретельно продуманих систем, на краще. Неідеальні об’єкти цікавіше досліджувати.